Горила, яка вміла говорити
«Іноді тварини здатні розповісти нам про себе, якщо ми знайдемо відповідний спосіб їх запитати» (Франсін Паттерсон, відома американська вчена у царині порівняльної психології).
Вперше Франсіс побачила Коко — горилу, яка народилася 4 липня 1971 року в зоопарку Сан-Франциско, коли мавпі був 1 рік. За пів року до того Коко захворіла і знаходилась під опікою волонтерів. З цієї зустрічі почався проєкт навчання горили мові жестів. До 2000 року тваринка вивчила й могла спілкуватися понад 2000 жестів та розуміла понад 2000 англійських слів, за різними шкалами IQ вона набирала від 70 до 90 балів. Коко стала найвідомішою у світі представницею свого виду, який знаходиться під загрозою зникнення.
У своїй книжці «Коко та кошеня» Франсін описує, як Коко відповідала на запитання. «Вона використовує жести, щоб називати знайомі їй речі, ставити запитання, розповідати про свої почуття та називати свої малюнки. Коко вміє висловлювати свою думку та має чітке уявлення про те, ким вона є. Наприклад, коли я запитала Коко, тварина вона чи людина, вона відповіла: «Людина-горила». В цій книжці ми знайомимось з горилою, яка виражає любов, гнів, смуток і радість, що надихає дозволяє нам подивитись на всіх інших живих істот під іншим кутом зору.
Коли 46-річна горила померла у 2018 році «The New York Times» написала: «Коко запам’ятається мільйонам людей як посол усіх горил та символ міжвидового спілкування та емпатії».
Коко знала, що таке святкування дня народження. Коли її питали, що вона робить у свій день народження, Коко відповідала: «Їм, п’ю, старію». Якось Франсін запитала Коко, який подарунок вона хоче на свій день народження? І та відповіла, що хоче кошеня. Психологиня не здивувалася, вона була впевнена, що Коко хотіла саме кошеня тому, що Франсін читала їй дитячі книжки «Кіт у чоботях» та співала колискову «Троє кошенят». Серед трьох різних кошенят (одне було темно-сіре, друге — сіре смугасте, третє — коричневе смугасте) Коко обрала друге і жестом показала, що хоче назвати його Кулькою. Незважаючи на те що Кулька був дуже агресивним і міг покусати навіть свою хазяйку, Коко показувала мовою жестів, що вона його любить.
Завдяки цій представниці горил людство змогло дізнатися не тільки, що тварини відчувають, а й про те, що вони думають. Одного дня кошеня збила машина. Коли Коко зрозуміла, що її друга більше нема, вона показала жестами, що плаче. Коли їй показали малюнок кота дуже схожого на Кульку, вона показала: «Плачу, сумую».
Коко померла у 2018 році.
Історія Коко нагадує нам: тварини не лише відчувають — вони здатні любити, сумувати і пам’ятати. І, можливо, саме тому їхня втрата болить так само глибоко, як втрата близької істоти.
Чи хотіли б ви дізнатится більше про життя й здібності Коко?
